На допомогу батькам

БАТЬКІВСЬКІ МІФИ

Формування міфів у широкому контексті обмежень, помилкових установок - це улюблене заняття гомосапієнс упродовж його розвитку. Цей процес відбувається не тільки вглиб, до джерел свідомого існування людини, а й ушир, охоплюючи все нові групи, детерміновані за різними ознаками - соціальними, професійними, віковими. Тема цієї статті стосується виховних міфів, породжених у батьківському середовищі названі нижче міфи було виділено і структуровано в процесі багаторічної практи­ки. Нумерація випадкова і не пов'язана з пріоритетністю або підвищеною поширеністю міфів.

МІФ 1. Будь-яка дитина може стати лідером

Роль лідера настільки широко рекламується, настільки великий на неї попит, що з'явилися школи лідерів і ледве не фабрики лідерів, де за ваші гроші обіцяють зробити з дитини керівни­ка будь-якого масштабу.

Антиміф. Не кожна дитина може бути ліде­ром і не кожному можна бути лідером! Якщо ця роль нав'язана, якщо вона не відповідає психо-фізіологічній організації дитини, вона може зав­дати їй шкоди. Я зустрічала чимало дітей, які панічно бояться поразки, їм колись пояснили дорослі, що скрізь і в усьому вони повинні бути першими. І тепер діти уникають будь-яких си­туацій, пов'язаних з ризиком: не підносять руки на уроці, не беруть участі у змаганнях.

І ще один момент: роль лідера пов'язана з колосальною відповідальністю за інших, її не можна делегувати або передати підлеглим. Чи можуть ці діти взяти на себе таку відпові­дальність, адже в ній - ще більше ризику?

МІФ 2. Будь-яка дитина може зрозуміти мову переконання, логіки, раціонального пояснення

Я часто чую від батьків: «Поясніть йому, що він має добре вчитися, не прогулювати».

Антиміф. Якби це було можливо, то наші діти давно уже були б ідеальними, адже вони чують дуже багато настанов. Але поведінка більшості дітей ірраціональна. Вона підкоряється не логіці, а динаміці емо­ційних процесів. А емоції «ближчі до тіла». Вони більше впливають на поведінку.

МІФ 3. Якщо в моєї дитини є від мене секрети, 

отже, вона мені не довіряє

Антиміф. Дитина, яка нормально розвиваєть­ся, завжди прагне ствердити своє право на недо­торканність приватного життя. Це такий важ­ливий процес, як, наприклад, ріст зубів або во­лосся. Саме ці межі допомагають їй почуватися повноцінним власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який відчуває особисту тери­торію дитини, незабаром відчує її подяку і по­вагу.

Якось молода подружня пара зі своєю п'ятирічною дитиною відвідала ресторан. Офіціант прий­няв замовлення в батьків, а потім серйозно поди­вився на маля і запитав його: «А ви що хочете за­мовити ?». Маля помовчало, а потім вимовило вра­жено: «Господи! Він вважає, що я справжній».

Далеко не завжди батьки можуть виділити своїй дитині персональний поверх або навіть окрему кімнату. Але завжди знайдеться місце для її особистого столу, шафи (бажано такої, що відокремлює «персональну» частину кімнати), особистих книжок і зошитів, яких ніхто не має права торкатися без дозволу дитини.

МІФ 4. Заборона на виявлення почуттів

У нашій моделі культури вважається неприс­тойним, якщо чоловік плаче, виявляє розпач. Але, можливо, саме це приводить до меншої три­валості життя серед чоловіків. Це статистика. Останнім часом заборона на почуття поши­рюється і на жінок, тому що нині модний ти­паж - це жінка-лідер або ділова жінка, що не має права бути істеричною і слабкою.

Усі ці заборони придумали явно не психоло­ги. До речі, маленькі діти інтуїтивно намагають­ся уникати невротичного самопригнічення. А іноді й перебільшують емоції, не вважаючи їхнє виявлення поганим.

Антиміф. Жити в режимі напруження і са­мопригнічення небезпечно. Емоції, як і будь-яка фізична енергія, не можуть раптово зникну­ти. Потрібен часовий ресурс, щоб вони згасли. Але, як і у фізичному світі, цю енергію можна перевести з однієї якості в іншу, сублімувати її.

Агресія може звучати як злість. І тоді носій цієї емоційної енергії вплутується в бійку або роз­биває вітрину. Але можливий і інший сценарій. Агресія - це сила почуття, експресія. Агресивна людина сідає за фортепіано і з почуттям виконує п'єси. Або розряджає агресію в темпераментно­му танці, в енергійних спортивних вправах.

МІФ 5. Якщо дитиною не опікуватися і не кон­

тролювати її, вона взагалі нічого не робитиме

У крайньому разі це спільне виконання уроків, невсипущий контроль за виконанням домашніх обов'язків. Звичайно, таким батькам страшно зняти контроль, тому що в дитини, яку перестають спонукати до дії, різко знижується успішність.

Антиміф. Головна небезпека міфу полягає в тому, що контрольована дитина не набуває на­вичок самоорганізації і самодисципліни, у неї не розвивається вольовий компонент психіки. Воля, як відомо, виявляється тільки в ситуаціях подолання перешкод. У дитини ситуацій подо­лання немає, їй не потрібно себе спонукати до дії, це роблять дорослі.

МІФ 6. Коли ми лаємо дітей, вони все одно 

знають, що ми їх любимо

Антиміф. Запевняю вас: не знають. Дитяча підсвідомість буквально сприймає слова. У підсвідомості немає почуття гумору, воно не може оцінити контекст або побачити другий план ска­заного. У результаті можуть формуватися негативні життєві сценарії. Якщо дитина чує з вуст значи­мого дорослого, що вона - ледащо або егоїст, то для підсвідомості це - команда, яку треба вико­нати. По суті - це навіювання в гіпнозі. Вихід: дотримуватися золотого правила пси­хології. Необхідно назавжди відокремити погані вчинки дитини від її особистості, давати нега­тивну оцінку тільки вчинкам, а не особистості. Не «ти поганий», а «ти вчинив некоректно, не­справедливо, нечесно». Є ще чудова форма спілкування з дитиною, що дозволяє доросло­му висловити свої почуття дитині, спонукати її до необхідної дії і при цьому не завдати шкоди. Це так звані «Я-висловлювання».

Структура «Я-висловлювання»: у ньому має бути вказівка на пережите дорослим почуття; його причина і очікуваний результат.

Приклад: «Я ображаюся і злюся, коли ти при­ходиш додому пізно вночі, не попереджаючи мене про це заздалегідь. Я хочу, щоб ти завжди дзвонив мені до 22-ої години і повідомляв, де ти і коли будеш удома».

Діти іноді справді не підозрюють про те, що ми відчуваємо, і їм корисно про це знати. Але головна перевага «Я-висловлювання» у тому, що воно не ставить дитину в позицію ворога. Ми просто говоримо, що чекаємо від неї певної дії.

Якщо ж піддатися спокусі й використовувати «Ти-повідомлення» (звинувачення), то це - шлях до конфронтації.

МІФ 7. Не можна хвалити дитину - виросте 

егоїстом і задавакою

Можливо, дитина буде саме такою, якщо бать­ки з будь-якого приводу називатимуть її генієм або месією, якому немає рівних у природі. По-перше, у неї може виникнути конфлікт із соці­альним оточенням, яке в ній чомусь не визнає генія. По-друге, може виникнути конфлікт з бать­ками. Якщо дитина така важлива, то самі дорослі, мабуть, нічого не варті. Але й похвали боятися не треба. Аргументована похвала необхідна для дітей. Ви ж не позбавляєте своїх дітей ласощів.

Антиміф. Давно помітили педагоги і психо­логи: заохочення - найдієвіший виховний ме­тод! Перестаратися можна тільки з нещирими компліментами. Але якщо нагорода заслуже­на - не бійтеся вручити її героєві! У заохочен­нях корисна зворотна пропорція між оцінкою вчинку й особистості. Пропоную проектувати гарні вчинки дитини на її особистість. Не секрет, що батьки дуже часто проектують на дітей самих себе, бачать у них свої переваги, і викорінюють у них свої вади.

МІФ 8. Дитина має почуватися королем у сім'ї.

 Адже вона ще встигне зазнати жорстокості й

 не­справедливості світу

Мені траплялися батьки, які ознайомилися з японською системою виховання дітей. Вони впевнені, що ані лаяти, ані карати дитину не можна, це вб'є у ній ініціативу і пригнітить твор­чу особистість.

Антиміф. Зверніть увагу: діти часто поводять­ся так, наче хочуть, щоб їх зупинили, вони на­риваються на покарання. Психоемоційна сфера дитини, особливо підлітка, дуже хистка. Вони ще не можуть керувати своїми емоціями, не ма­ють внутрішніх систем контролю за поведінкою. У такій ситуації необхідний хоча б зовнішній контроль, але він має бути проміжним, а не по­стійним і наполегливим.

МІФ 9. Психологічним міфом є така настано­ва батьків своїй дитині: «Головне, щоб ніхто з ото­чення не мав приводу про тебе погано сказати або погано подумати»

Антиміф. Для того, щоб погано сказати про когось, зовсім не потрібен привід. Зрештою, його завжди можна вигадати. Небезпека міфу в тому, що він формує оцінне мислення і безмеж­ну залежність від суспільної думки. «Синдром відмінника», страх отримати не­гативну оцінку оточення робить людину напру­женою і тривожною, змушує жити в постійному режимі самопригнічення. А це - шлях до не­врозу.

ЯКА Ж ІСНУЄ ПРОТИОТРУТА?

Не поспішайте ставити оцінку вчинкові ди­тини, якщо не знаєте її мотивів! І ще важливо пам'ятати, що навіть у поганих вчинках є пози­тивний ресурс. Для цього потрібно лише зміни­ти фокус сприйняття проблеми. Так, як зробив це мудрий візир з притчі.

Падишахові наснився сон, що в нього випали всі зуби. Запросив він першого візира і запитує: «Що означає мій сон?».

- Це поганий сон, - сказав візир. - Він озна­чає, що один за одним помруть усі твої родичі.

Падишах наказав стратити першого візира.

Потім він запросив другого візира і розповів йому той самий сон.

- О, вітаю тебе, великий падишаху. Тобі на­снився чудовий сон. Він означає, що ти проживеш довше за всіх своїх родичів.

Падишах щедро нагородив візира.

ДІТИ, ЯКІ ГРАЮТЬ В ІГРИ АБО КОМП’ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Великий потік нової інформації, застосування комп’ютерних технологій, а саме розповсюдження комп’ютерних ігор здійснили вплив на розвиток особистості сучасної дитини. На сьогоднішній день збільшилась кількість дітей і підлітків, які вміють працювати з комп’ютерними програмами, в тому числі грати в комп’ютерні ігри. Якщо в середині 90-х років в числі улюблених занять підлітки називали слухання музики і перегляд телепередач, то в останні роки захоплення комп’ютером витіснило їх. Приблизно 70% сучасних школярів, відповідаючи на питання про свої інтереси і захоплення, згадують комп’ютер нарівні з заняттями спортом, прогулянками й спілкуванням з друзями. За статистичними даними, майже кожен підліток у віці 13-16 років хоча б один раз пробував грати в комп’ютерну гру. Разом з комп’ютеризацією з’явилися також негативні наслідки цього процесу, який впливає на соціально-психологічне здоров’я дітей і підлітків. Найпоширенішим з них є явище як «комп’ютерна залежність». Термін «комп’ютерна залежність» з’явився в 1990 році. Психологи класифікують цю шкідливу звичку як різновид емоційної «наркоманії», яка викликана технічними засобами. Головний зміст комп’ютерної залежності складається з того, що комп’ютер починає керувати людиною. З часом для залежного підлітка стає важливий не результат гри, а процес, в якому втрачається контроль над часом.

Першими ознаками комп’ютерної залежності дитини є:

– пропуски шкільних занять через комп’ютерну гру вдома або відвідування комп’ютерного клубу;

– просиджування біля комп’ютера у нічний час;

– приймання їжі не відриваючись від комп’ютерної гри;

– уявлення і асоціювання себе з героями комп’ютерних ігор;

– відсутність інших захоплень крім комп’ютерних ігор;

– надання переваги комп’ютерним іграм, ніж спілкуванню;

– загальний час, проведений за грою перевищує час виконування домашніх завдань, прогулянки, спілкування з батьками і однолітками, інші захоплення;

– не уявлення чим себе зайняти, коли комп’ютер зламався;

– конфлікти з батьками і їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп’ютером.

Підлітковий вік – це період формування цінностей, розширення соціальних контактів, а залежна дитина обмежує своє коло спілкування комп’ютером. В результаті чого у таких дітей спостерігаються відсутність життєвого досвіду, інфантилізм у вирішенні життєвих питань, труднощі в соціальній адаптації, бідність емоційної сфери, соматичні порушення (зниження гостроти зору, підвищена втомленість, порушення осанки тощо) звуження кола інтересів, прагнення до створення особистого світу, втеча від реальності. Замість вирішення виникаючих труднощів дитина поринає у комп’ютерну гру. Там у грі, їй добре: вона сильна, смілива, озброєна, успішна … Але час, який проведений за грою не робить її сильнішою і успішнішою в реальному житті, тому повертаючись із віртуального світу в реальний, вона відчуває дискомфорт, слабкість і беззахисність. І тому їй неодмінно хочеться повернутися туди, де вона – переможець. «Помилки», які підліток не може виправити в житті з такою ж легкістю, як у грі, викликають у нього різні легкі психічні відхилення в емоційному плані – від агресії до депресії, від повного протиставлення себе світу до замкненості в собі. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей, психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками, однолітками і значущими людьми. Більш схильні до комп’ютерної залежності діти, чиї батьки працюють за кордоном, часто від’їжджають у відрядження, а також діти успішних бізнесменів. Тобто цю схильність мають діти, батьки яких через надмірну трудову зайнятість не можуть приділити їм достатньої уваги, а часто намагаються якось матеріально компенсувати свою відсутність. Але як відомо, спілкування з батьками для дитини не можуть замінити ні дорогі іграшки, ні речі, які купують їм батьки в знак дефіциту уваги. Таким чином, комп’ютер спочатку компенсує спілкування з батьками, а потім вони стають «незначущими» в житті підлітка. За результатами спостережень виявлено, що у більшості випадків, залежними стають діти з неадекватною самооцінкою (заниженою або завищеною). У більшості випадків, таким дітям важко спілкуватися з однолітками, коло яких не завжди сприймає дитину такою, якою вона є. В один момент дитині набридає доказувати одноліткам, яка вона є насправді, вона поринає у віртуальний комп’ютерний світ, де вона отримує можливість реалізуватися зі всіма своїми недоліками, комплексами і амбіціями. Також комп’ютерна залежність дитини обумовлена схильністю до інших видів залежностей батьків дитини (алкогольної, наркотичної, тютюнової, залежності від азартних ігор), що може передаватися на генному рівні. Коли вдома немає комп’ютера, а грати дитині хочеться, вона іде до комп’ютерного клубу. І якщо батьки вдома мають можливість, при бажанні, прослідкувати, у що і як довго грає дитина, то працівників клубів це, як правило, не турбує. Також відомі випадки, коли захоплення комп’ютерними іграми приводили до порушення закону: крадіжок грошей, озброєних нападів на людей, намагаючись бути схожими на улюблених комп’ютерних героїв тощо.

Що ж може вберегти дитину від формування комп’ютерної залежності?

Відповіддю на це питання є можливість отримувати в реальному житті те, що їй може дати віртуальний світ і тоді дитина буде захищена від комп’ютерної та інший видів залежностей. Цим може бути:

– яскраве, насичене, інтересне життя;

– можливість відчувати азарт і ризик;

– можливість відчувати агресію приємлемим способом;

– можливість грати і реалізовувати свою цікавість;

– можливість повноцінно спілкуватися з батьками і однолітками.

Для профілактики комп’ютерної залежності у дітей, батьки можуть 

керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями:

Привчайте дитину правильно відноситися до комп’ютера як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не до засобу отримання емоцій. Не дозволяйте дитині у віці 3-5 років грати у комп’ютерні ігри. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп’ютером: 20 хвилин комп’ютерної гри, 30 хвилин заняття іншими видами діяльності. Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп’ютера. Не дозволяйте дитині грати в комп’ютерні ігри перед сном. Домовляйтесь з дитиною, виконувати ці правила. Обговорюйте з дитиною, що Ви застосуєте, якщо дитина порушить домовленість. Помічайте, коли дитина притримується Ваших вимог, обов’язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином, закріпляється бажана поведінка. Не використовуйте комп’ютер як засіб для заохочення дитини. Під час хвороби і вимушеного перебування вдома, комп’ютер не повинен стати компенсацією. Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образу, агресію тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп’ютерною грою. Якщо ви помітили ознаки залежної комп’ютерної поведінки у дитини зверніться до наступних рекомендацій: Спостерігайте за поведінкою дитини під час її спілкування з друзями, якщо вони ще залишилися. Не залишайте без уваги телефонні розмови дитини, диски з іграми, які приносить вона від знайомих. Звертайте увагу на ігри, в які грає Ваша дитина, тому що деякі з них можуть стати причиною її безсоння, роздратованості, агресії, специфічних страхів. Обмежуйте час роботи за комп’ютером. Різко забороняти працювати на комп’ютері не можна. Якщо дитина схильна до комп’ютерної залежності, вона може проводити за ним дві години в будні дні і три у вихідні. Обов’язково з перервами. Запропонуйте інші можливості проведення часу. Спробуйте скласти список справ, якими можливо зайнятися у вільний час. Бажано, щоб у списку були сумісні заходи (походи в кіно, на природу, настільні ігри тощо). Не дозволяйте дитині розважатися в комп’ютерному клубі вночі. Навчайте дитину критично відноситися до комп’ютерних ігор, показуючи, що це мала частина доступних розваг, що життя різноманітне, а гра не замінить спілкування. У випадку, якщо ви не можете самостійно вирішити цю проблему, звертайтесь до психолога і в спеціалізовані психологічні центри. Комп’ютерний світ схожий з світом, в якому ми живемо. Він може бути різноманітним: і добрим, і жорстоким. Дитині і підлітку рости в тому світі , який ми маємо – з тим комп’ютерним бумом, за яким ми спостерігаємо. Обмежити дитину від комп’ютера означає викликати у неї неадекватну реакцію, коли вона все ж таки зустрінеться з цим проявленням сучасного світу. Інша справа, що потрібно давати собі раду: якщо батько надає перевагу спілкуванню з дружиною сидінню перед дисплеєм комп’ютера, якщо матері легше поринути у переживання «мильної опери», ніж поговорити з донькою або сином, то очікувати від дитини іншої реакції на комп’ютер або телевізор наївно. Біда не в тому, що в нашому житті є електронні засоби інформації і комунікації. Біда в тому, що самим дорослим зручно замінити ними спілкування з дитиною. Рецепт від будь-якої деструктивної залежності, будь-то комп’ютер, телевізор, алкоголь або наркотики, – повноцінне і гармонічне спілкування всіх членів сім’ї, а точніше, їх взаємна любов.

Тест для батьків «Ознаки комп’ютерної 

залежності у дитини?»

Кожен день грає на комп’ютері.

Після початку гри втрачає відчуття часу.

Не бажає залишати гру незакінченою.

Їсть без відриву від монітору.

Не визнає, що дуже багато часу проводить за грою на комп’ютері.

Ви докоряєте дитині за те, що вона багато часу проводить за грою на комп’ютері.

Не закінчує гру, якщо досягає будь-якого рівня складності, іде далі.

Порівнює результати з старими і пишається цим, повідомляє про це всім, кому тільки можливо.

Грає замість виконання домашніх завдань.

Як тільки дорослі залишають домівку, дитина біжить до комп’ютера і з почуттям полегшення починає грати.

Якщо Ви позитивно відповіли на 5 питань із 10, то можете бути впевнені в тому, що Ваша дитина попала в залежність від комп’ютерних ігор.

ЯК ЗАПОБІГТИ ОБМАНУ?

Пам’ятка для батьків

1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

4.  Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7.Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос – позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині

самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9.  Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні – один крок.

11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це  стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13.  Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», - кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14.  Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину – не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

Школа радить батькам дотримуватись таких правил:

1. Встановити і дотримуватися чіткого режиму дня, визначити обов’язки кожному члену сім’ї, спільно з дітьми планувати життя родини.
2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитися її успіхами і проблемами.
3. Знати коло товаришів своєї дитини.
4. Виховувати у дітей відповідальне ставлення до свого здоров’я.
5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує шкідливі звички (окремі кінофільми, відеофільми, публікації).
6. Розвивати в дітей вміння відстоювати свою позицію.
7. Підтримувати постійний зв’язок зі школою, допомагати їй у пропаганді здорового способу життя.
8. Знати і вміти пояснити зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків і т.п. (зміни фізичного стану, поведінки, активності).
9. Бути готовим до консультації з педагогами, психологами, медиками, до відвертої розмови з дитиною, до прийняття певних рішень, відгукуватися на інформування про відхилення поведінки дитини.

Поради батькам щодо виховання дітей:

Спільне проведення часу. Для дитини є дуже важливим відчути, що її справи цікаві батькам. Частіше запитуйте дітей, що б вони хотіли зробити разом з Вами. Виникає зближення двох сторін, нейтралізується почуття самотності.

Дитина має право на помилку. Поясніть дитині, що кожен може помилитися і підкажіть, як помилку виправити.

Дайте дитині можливість відчути відповідальність. Це надає впевненості у власних силах, формує почуття потрібності, відповідальності, включення у спільну діяльність.

Не забувайте хвалити дітей. Необхідну поведінку лише виробити добрим словом, а не погрозами. Покажіть дитині, що ви цінуєте її зусилля.

Проявляйте любов до дітей. Не стидайтесь сказати дитині, що ви її любите просто так - за те, що вона є Ваша дитина.

Критикуйте конкретну поведінку, а не особистість. Характерною рисою підлітка є загострення почуття власної гідності. Імпульсивні вислови дорослих, спрямовані на особистість, можуть спричинити виникнення психологічного опору, бар’єру.

Дитина має право на власну думку. Намагайтесь не пригнічувати бажання мати і висловлювати відмінну від інших думку.

Правила здорового способу життя

Ці прості правила допоможуть Вам бути завжди у формі і зберегти своє здоров'я

1. Прагни рухатися якомога більше. Рух – це життя!

Частіше ходити пішки: ходьба активізує кровообіг.

Кілька разів за день потягуйтеся всім тілом, напружуючи м'язи спини і ніг.

А якщо у вас немає часу, то здійснюйте піші прогулянки.

2. Для хорошого фізичного стану необхідне правильне, глибоке і спокійне дихання. Старайся частіше провітрювати приміщення, в якому знаходитеся.

Бажано залишати кватирку відкритою на всю ніч: свіже повітря потрібне не лише Вашим легеням але і Вашій шкірі.

3. Приділяйте більше уваги поставі. Втома часто буває наслідком неправильної постави. Сутула спину приводить до того, що легені виявляються затиснутими, скорочується об'єм повітря під час вдиху. Від недоліку кисню м'язи втомлюються набагато швидше.

Звичка низько нахиляти голову до столу під час роботи створює додаткове навантаження на м'язи спини і приводить до  головного болю.

4. Боремося з втомою! Сядьте зручніше на стілець, відкиньтеся назад, закрийте очі і розслабте тіло. Посидьте так декілька хвилин. Це допоможе відновити сили.

Якщо Ви повернулися втомленими додому, повернути сили допоможе наступний засіб: ляжте на килимок на підлозі або на жорсткий диван, закрийте очі і розслабте м'язи. Постарайся ні про що не думати і зосередити увагу на м'язах тіла. Уявіть, що вони отримали повний відпочинок. Через п'ять - шість хвилин можете встати.

5. Нормальний сон для людини - 7-8 годин. Якщо Ви спите менше, виникає хронічна втома, яка призводить до зниження настрою і працездатності.

6. Неправильне харчування також може привести до перевтоми. Прагнучи схуднути, багато хто піддає організм хронічному голодуванню. А він мстить "стомленням". Така "дієта" недопустима. Організм повинен отримувати всі необхідні елементи. Тому вибираючи дієту, порадься з лікарем або відносьтеся до цього питання розумно. Наприклад, обмежте кількість солодкого і мучного в Вашому щоденному раціоні. І пийте більше чистої води (не менше літра в день). Вживайте більше їжі, що містить клітковину і цілісні зерна, і менше – їжу, що містить цукор і приготовану з пшеничного борошна. Не забувайте про овочі і фрукти. Готуйте їжу на рослинній олії, зменшите вжиток тваринного жиру.

7. Поганий настрій підсилює втома. А втома буває причиною поганого настрою. Виходить замкнутий круг. Щоб не впадати в такий стан, старайся частіше слухати улюблену веселу музику - це кращі ліки від поганого настрою.

6. Дотримуйте режим дня. Лягайте і вставайте в один той самий час. Це найпростіша порада виглядати красивим, здоровим і відпочилим.

7. Будьте психологічно урівноважені. Не нервуйте, адже нервові клітини не відновлюються. Хоча, говорять, відновлюються, але дуже – дуже повільно. Отже знаходьте скрізь позитивні моменти.

8. Загартовуйте свій організм. Краще всього допомагає контрастний душ – тепла і прохолодна водичка. Не лише корисно, але і допомагає прокинутися.

9. І звичайно не паліть, не зловживайте алкоголем та іншими шкідливими звичками. Адже це основні чинники, які погіршують здоров'я.

8. І найголовніше... Старайтеся, щоб у Вашому житті було більше позитивних емоцій. Дивіться простіше на проблеми і труднощі. Насолоджуйтеся життям!

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО АКТИВНОЇ УЧАСТІ В РОЗВИТКУ 

ДИТИНИ

● Організовуйте спільну діяльність із дитиною.

● Беріть участь у масових спортивних заходах разом з дітьми.

● Створюйте умови для проведення дозвілля з дитиною та її друзями.

● Розповідайте дитині про профілактику шкідливих звичок та їх згубний вплив на організм.

● Розповідайте дитині про себе цікаві історії, які з вами відбувалися у дитинстві.

● Організовуйте вільний час дитини.

● Цікавтесь її друзями, про те, як вона провела день.

● Обговорюйте разом книгу, телевізійну телепередачу.

● Відвідуйте спільно кінотеатр, музей, парк.

● Формуйте поняття про правові обов’язки та відповідальність.

Ви повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.
• Де проводить вільний час.
• Чи не пропускає занять в школі.
• В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

• В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
• В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
• В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
• В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
• В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
• Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

Не дозволяйте дітям та підліткам:

• Йти з дому на довгий час.
• Ночувати у малознайомих для вас осіб.
• Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий час вашої відпустки.
• Знаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.
• Носити чужий одяг.
• Зберігати чужі речі.

Рекомендації щодо встановлення довіри між підлітком і батьками в 

кризовий для них період:

1. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть , що ви поділяєте й розумієте його почуття.
2. Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.
3. Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.
4. Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.
5. У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.
6. У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку,прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.
8. Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.

Профілактика (обов’язкова співпраця педагогів і батьків):

• Учнів треба ознайомити з деяким мінімумом соціально – психологічних знань загартовування волі з орієнтацією на гідні приклади;слід формувати в них правильну самооцінку;
• Групу,що орієнтується на вжиток алкоголю,слід роз’єднати;
• Засоби покарання мають бути обґрунтованими і справедливими.

ЯК ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ПЕРЕЖИТИ ВТРАТУ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ

...Час, протягом якого приходить розуміння безповоротності втрати і прийняття того, що трапилося, для різних людей неоднаковий. І ніколи не слід намагатися форсувати події, розважити дитину або навіювати штучний оптимізм. Сам процес переживання втрати індивідуальний для кожного. Його не можна штучно пригальмовувати, але полегшити стан людини і скоротити тривалість періоду адаптації можна...

Часто педагоги звертаються до психолога школи із запитанням, як допомогти дитині пере­жити втрату близької людини. Учитель бачить хворобливі переживання дитини з приводу смерті близької людини і, звичайно, хоче допомогти, але не знає, як це зробити правильно.

Час, протягом якого приходить розуміння безповоротності втрати і прийняття того, що трапилося, для різних людей неоднаковий. І ніколи не слід намагатися форсувати події, роз­важити дитину або навіювати штучний оптимізм. Сам процес переживання втрати індивідуальний для кожного. Його не можна штучно пригальмо­вувати, але полегшити стан людини і скоротити тривалість періоду адаптації можна.

Залежно від віку діти по-різному реагують на смерть близьких.

Дитина 3-5 років відчуває страх розлуки з близькою людиною. У цьому віці дитині особливо важливо бути з мамою, татом - відчувати захищеність. Дитина боїться залишитися наодин­ці з великим світом.

Важливо в цей період не залишати маля з незнайомими йому людьми, почуття захищенос­ті дасть спілкування з добре знайомою, близькою людиною. Турбота й доброта цієї людини допо­може маляті.

У 6-9 років дитина після смерті близької їй людини відчуває страх ушкоджень свого тіла. Вона замислюється над тим, що з нею може трапитися таке і вона може вмерти. Виникає відчуття провини і смерть сприймається як покарання. У цей період для дитини важлива адекватна інформація У підлітковому віці діти відчувають сором із приводу хвороби чи смерті батьків. Вони не хочуть, щоб це знали інші, вони відмовляються від допомоги, почуваються ніяково, коли їм висловлюють співчуття. Тому дуже важливо бути тактовним, витриманим, щоб не завдати ще більшого горя підліткові. Доречно запитати: «Чим я можу допомогти?», «Що мені потрібно зробити, щоб ти так не страждав?» Підліток сам скаже, яку підтримку він готовий прийняти і як це зробити.

У будь-якому віці дитині потрібна підтримка та співпереживання, бажання їй допомогти. Турбота, доброта допоможуть пережити горе втрати. Необхідно приділяти увагу й батькам, чиї діти переживають втрату близької людини. Іноді батьки не в змозі дати раду своєму при­гніченому стану, а тим паче виявити увагу до дитини.

Треба підказати батькам, як можна пережи­вати втрату «нормально» і якої шкоди вони можуть завдати дитині, якщо заборонять дитині висловлювати свої почуття. Дитина може брати участь у процесі оплакування близького разом із усією родиною. Погано, якщо діти починають приховувати свої почуття. Важливо налаштува­ти дитину на хороші взаємини з батьками та рідними, адже в людини, яка втратила близьку людину, часто простежується втрата теплоти у взаєминах з іншими людьми.

Кожна людина, яка втратила близького, про­ходить через оплакування. Найголовніше, щоб, пройшовши через це, людина прийняла все, що відбулося, змирилася з тим, що є. Якщо відбува­ється адаптація до реальності, то й душевний біль стає не таким сильним.

Допомагаючи дитині пережити втрату, необхідно знати, на якій стадії переживання й оплакування вона зараз перебуває, і з урахуван­ням цього допомагати їй.

І стадія називається запереченням. Людина у стані шоку, паніки, відмовляється сприймати дійсність, не вірить у те, що трапилося, пере­живає тривогу й страх. Дитина може по-різному реагувати. Почуття можуть бути невиразними, або людина виявляє бурхливу діяльність, або неадекватну реакцію: «Може сміятися, коли треба плакати». Не треба одразу вказувати на невідповідність, невчасно зірвана маска може завдати шкоди дитині. Заперечення - амортизатор для душі під час шоку, ніби спрацьовує захист, щоб набратися сил для подальших переживань.

II стадія - це стадія гніву. Людина розуміє, що втратила близьку людину, починає злитися на всіх і на себе. Важливо на цій стадії дати дитині висловити своє горе, прожити цю стадію, не потрібно в цей період звертатися до дитини з проханнями, порадами.

III стадія - торги. Коли людина дала раду гніву, відчула, що втратила, вона починає торгу­ватися із собою, з іншими. «А що було б, якби він не вмер?», «Що я зробив, щоб він залишився живий?» Потрібно вислухати дитину, навіть якщо в її словах немає правди.

IV стадія - депресія. Важлива стадія, що супроводжується цілим комплексом негатив­них почуттів: туга, безнадійність, байдужість. Людина розуміє, що втратила близьку людину, сум і жалоба опановують її. Це найважливіша та найтриваліша стадія. Відбувається оплаку­вання. Слід дати дитині можливість виплака­тися, не притлумлюючи своїх почуттів. Після цього треба допомогти дитині, зайнявши її чимось: щоб вона не залишалася довго у стадії депресії. І, звичайно, має минути якийсь час для того, щоб людина була готова для переходу до завершальної стадії прийняття втрати близької людини.

На останній стадії потрібно, щоб дитина була залучена до нових цікавих подій, заходів. Цьому має сприяти оточення.

Спілкування з тими людьми, які зазнали важкої втрати, - нелегка справа, що потребує значного напруження душевних сил. Таку людину не слід залишати саму, однак і переоб­тяжувати опікою не варто. Людині потрібні постійні, але ненав'язливі та уважні слухачі. Вона потребуює співчуття та співпереживання

НАЙПОШИРЕНІШІ  ЗАПИТАННЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ ТА  ВІДПОВІДІ НА НИХ

Запитання. Як дорослі можуть завоювати авторитет у дітей юнацького віку?

Відповідь. Наведемо деякі, складові авторитету дорослого:

- частіше і якісно спілкуватися з дітьми;

- бути інформованим про справи юнака, уважно ставитися до нього(часто батьки мало знають про справи і вчинки юнаків через природну для цього, віку потайливість);

- розуміти і приймати питання особистого життя юнаків і допомагати
їх вирішувати;

- самовдосконалюючись, бути прикладом у соціальній і трудовій ді­яльності.

Все це можливо, якщо батьки правильно вибрали стиль взаємин з юнаками та дівчатами. Краще, якщо цей стиль буде демократичним, що припускає взаєморозуміння і взаємопідтримку.

Запитання. Як змінюються дитячо-батьківські відносини в різному віці?

Відповідь. Для дитини батьки є:

- джерелом емоційного тепла і підтримки (лідирує в дитинстві);

- владою, розпорядником благ (лідирує в дошкільному віці);

- зразком і прикладом для наслідування (у молодшому шкільному віці);

- друзями і порадниками (у підлітковому і юнацькому віці).

Всі ці чотири функції повинні мати місце, але їхня питома вага в різний час розвитку дитини неоднакова.

Запитання. Які основні причини депресії в юнаків і дівчат?

Відповідь. Психопатологи стурбовані не тільки стрімким зростанням загальної кількості охоплених депресією, але й тим, що хвороба підбира­ється до все молодших. З 1000 опитаних (12-17 років) приблизно 18 % перебували за останні два роки в депресивному стані (причому дівчата частіше, ніж юнаки). Більшість учених вважають, що в депресії біоло­гічне коріння. Але її спонукальні причини пов'язані із всезростаючими впливами різних стресів. Найчастіше це такі обставини:

- невпевненість у майбутньому;

- вплив надмірної інформації та подразників (наприклад, агресивне
зовнішнє середовище та ін.);

- специфічні захворювання.

Запитаний. За якими симптомами можна судити про настання депре­сивного стану в юнака (дівчини)?

Відповідь. Ознаки депресії:

-                     пригніченість і безпричинний сум;

-                     втрата інтересу до всього;

-                     слабкість, млявість;

-                     втрата у вазі, втрата апетиту;

-                     мучить  безсоння;

-                     загальмованість;

-                     нездатність  сконцентрувати думки та прийняти рішення;

-                     невпевненість у собі та у своїх діях;

-                     настирлива ідея про самогубство.

Якщо ці симптоми спостерігаються в юнака (дівчини) протягом тривалого часу,  то необхідно звернутися до лікаря.

Запитання. Які зміни настають у період ранньої юності?

Відповідь. Розвивається здатність пов'язувати критичні роздуми зі спостереженнями над навколишнім світом. Зростає інтерес до питань соціології, природознавства, філософії. Розвивається глобальний образ «Я», що створює сукупність цілей, які включають і віддалене «Я». У цьому віці вирішуються світоглядні питання і проблеми професійного самовизначення.

НАЙПОШИРЕНІШІ  ЗАПИТАННЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ТА  ВІДПОВІДІ НА НИХ

Запитання. Яку допомогу можуть надати батьки дитині в самостійній побудові взаємин з однолітками?

Відповідь. Батьки повинні обговорити з підлітком ситуацію, що склалася, підвести його до розумного рішення. При цьому:

1) батьки не повинні вважати свою дитину завжди правою; не потрібно
стверджувати її в думці, що всі інші поводяться неправильно, гру­бо — інакше дитина мимоволі опиниться в опозиції;  акцент треба робити на власне поводження підлітка;

2) у відносини підлітка з однолітками батьки не повинні «втручатися», коли їх «не просять»; спроба батьків вирішити проблему за свою дитину обернеться зниженням її соціального статусу в колі однолітків;

3) батькам не слід пропонувати і нав'язувати свої рецепти; треба мо­рально підтримати дитину, допомогти розглянути можливі варіанти із ситуації, але остаточне рішення вона має прийняти сама виходячи зі свого психічного складу, своїх інтересів;

4) підліток, на відміну від дорослих, не злопам'ятний: він швидко за­буває все погане й неприємне; батьки не повинні загострювати увагу своїх, дітей на колишніх образах; підлітки довго мучаться з якоїсь дрібниці і, навпаки, швидко і легко вибачають те, чого дорослі не вибачили б.

Чим уважніше батьки поставляться до слів і вчинків своїх дітей, чим краще відчують їх настрій, тим простіше буде знайти потрібні слова у спілкуванні зі своїми дітьми.

Запитання. Які розумні правила, що стосуються  соціального життя підлітка, можуть установити батьки?

Відповідь. Чітко має бути, визначено:

І. Коли підліток повинен бути вдома (обід, домашні завдання, обов'язки по дому тощо).

2. Зв'язок при непередбачених обставинах.

3.  Можливості запрошення нового друга (подруги) на обід.

4. Що взагалі заборонено в компанії: алкоголь, паління, наркотики та ін.

Запитання. Що особливо мають врахувати батьки у вихованні підлітка?

Відповідь. Якщо поводження школяра будується за зраз­ком, заданим дорослим, то в підлітковий період це ще бути розмова двох зацікавлених осіб, що міркують, сумніваються, здійснюють активний пошук правильного рішення.

Підліток, критично осмислюючи зовнішній і внутрішній світ, висуває завищені вимоги до слів і дій дорослого. Це необхідно враховувати .батькам при вихованні дітей, що дорослішають. Потрібно мати на увазі, що однолітки в цей  період мають більший авторитет, ніж батьки.

Запитання. Які основні цілі виховання в підлітковому віці?

Відповідь. Виховання в будь-якому віці має здійснюватися в плані особистісно- орієнтованого до нього підходу. Цілі виховання:

- забезпечити психологічну захищеність дитини, довіру до світу, радість буття (психічне здоров'я);

- формувати особистісну культуру;

- розвивати індивідуальність дитини (не шляхом програмування, а про­гнозування і сприяння в розвитку особистості);

- формувати знання, уміння, навички не як ціль, а як засіб повно­цінного розвитку особистості.

Запитання. Які причини агресивності у підлітка?

Відповідь. Можливі декілька причин прояву агресивності в цьому віці. Найбільш частими, з погляду психологів, є:

- знаходження свого місця в групі (з одного боку, цінується групою, а з іншого боку — дає почуття захищеності і права на безкарність із боку тієї ж групи);

- статеві відчуття, що зароджуються;

- фальш, яку відчувають підлітки від дорослих людей.

Запитання. Як проявляється почуття самотності у підлітків?

Відповідь. Почуття самотності є типовим для підлітків. У перехідний період підліток «відділяється» від сім'ї, заперечує старомодні, на  його думку, устрої батьків, моралі яких здаються йому наївними та лицемір­ними.

Із сім'ї підліток «іде», але близьких людей, з якими легко спілку­ватися, з якими комфортно, знаходить не завжди. Проте він повинен сам знайти собі групу, щоб затвердитися в ній. Підліткові взагалі важко ввійти в  групу однолітків. Якщо група не приймає підлітка чи він почуває себе в ній невпевнено, отже, вона підліткові не підходить. Виникає почуття самотності.

Дорослі повинні допомогти йому в цьому і вселити, що ця ситуація тимчасова, пройде перехідний період, і підліток буде ставитися до цього зовсім інакше.

Запитання. Які проблеми бажають обговорювати підлітки у спілку­ванні з однолітками і з батьками?

Відповідь. Для підлітка думки однолітків звичайно більш важливі в плані обговорення питань, пов'язаних з відносинами хлопчиків і дів­чаток, з розвагами, модою, сучасною музикою і т. д.

Ціннісні ж орієнтації підлітка, розуміння ним соціальних проблем, моральна оцінка того, що відбувається навколо нього, більше залежать від  позиції батьків, їхніх думок і суджень. Тому і спілкування з батьками переважно пов'язане із цими питаннями.

Запитання. Як батьки повинні ставитися до дружби своїх дітей - підлітків?

Відповідь. Підліток сам обирає собі друзів. І не треба намагатися роз­вити їх, протиставляючи себе друзям дітей. Треба намагатися зрозуміти, їм приваблює сина його друг: характером, кмітливістю, умінням цікаво розповідати і т. д. Нехай син (або дочка) запросить друга (друзів) додому, батьки зможуть краще пізнати їх. Посприяйте тому, щоб дитина замикалася на одному другові, заохочуйте нові знайомства.

Запитання. У чому особливості спілкування в підлітковому віці?

Відповідь. Д. Б. Ельконін вважав, що основним видом діяльності в підлітковому віці стає спілкування. Саме у спілкуванні підліток пізнає багато чого, у нього формуються комунікативні якості, емоційна стійкість, товариська взаємодопомога. Але не всі підлітки можуть знайти друзів (спілкуванню із свого оточення. За даними психологічних досліджень, близько 15 % підлітків обирають друга старшого себе за віком (існує потреба в опіці, старший друг може бути зразком для наслідування; молодший під керівництвом старшого за віком друга серйозно працює над собою, швидше дорослішає).

Знайомство через Інтернет, різного роду оголошення містять у собі
небезпеку для довірливого підлітка. Він може потрапити під небажаний вплив. Тому відкритість і довіра в цьому питанні можуть допомогти батькам.

Запитання. Яка роль дорослого у формуванні сили волі в підлітка?

Відповідь. Дорослий повинен навчити підлітка:

-                     відбирати цілі, що відповідають завданням самовиховання;

-                      розуміти і приймати цілі в конкретній ситуації;

-                     вміти самостійно сформулювати цілі і уявляти шляхи вирішення;

-                     вибирати пріоритетну ціль з декількох можливих;

-                     визначати послідовність перспективних цілей: ближніх, середніх і далеких;

-                     визначати  цілі з урахуванням рівня досягнень;

-                     вибирати засоби і способи реалізації цілей;

-                     навчати долати перешкоди на шляху до досягнення мети;